БЕРЕГИНЯ КНИГ

З поширенням технічного прогресу та комп’ютеризацією всіх сфер життя люди, на жаль, починають забувати про справжні храми знань – бібліотеки. Проте є ентузіасти, які впевнені, що традиційна книжка нині може стати найактуальнішою. Адже чим більше ми читаємо в Інтернеті, з екрана комп’ютера, тим більше розуміємо, що це навряд чи можна порівняти із задоволенням гортати сторінки книжки вдома на канапі чи в тихому читальному залі бібліотеки.

 

Галина Юліанівна Піхо почалапрацювати в бібліотеці недавно, та, каже, одразу відчула, що це її справжнє покликання. Хоча за фахом вона – кухар-кондитер,закінчила Самбірське професійно-технічне училище і сімнадцять років працювала за спеціальністю. Потім були непрості п’ятнадцять років безробіття. А три роки тому щасливий випадок привів Галину Юліанівну в бібліотеку. Тепер вона – завідувач бібліотеки-філії Cтаросамбірської центральної бібліотечної системи у селі Надиби. За час роботи змогла зацікавити книжкою половину села. Та все ж найбільше читають діти.

 

– Любов до книжки дитині треба прищеплювати. Дітям подобається бути в бібліотеці, але їх потрібно й зацікавлювати – я пропоную їм книжки, зачитую окремі фрагменти, а потім вони вже й самі розповідають однокласникам, друзям про друковані новинки, самі одне одному рекомендують щось прочитати. Ось, наприклад, постійна читачка нашої бібліотеки Андріана Вороняк привела до нас не одну свою подругу, і ці дівчатка уже ходять до нас постійно. Активним читачем бібліотеки є і брат Андріанки дев’ятикласник Роман. За те, що найбільше читає, хлопець був відзначений подарунком – книжкою. А полюбляє Роман “серйозну” літературу – захоплюється історією, передусім рідного краю.

 

Завдяки зусиллям Галини Юліанівни в Надибській ЗСШ І-ІІ ступенів читають ледь не всі діти 5-го класу. Щорічний місцевий конкурс “Найкращий читач”знаходить найбільше своїх “лауреатів” саме тут.

 

З-під пера бібліотекарки-подвижниці вийшла у рукописі історія села Надиби, яку жінка писала разом з вчителями місцевої школи, старожилами.

 

Та віддана своїй справі, Галина Юліанівна не зупиняється – започаткувала у бібліотеці послугу “Книга додому”: людям, які самі не можуть прийти у бібліотеку, але люблять і хочуть читати, вона регулярно приносить книжки в їхні оселі. Ірина та Володимир Ревери – люди літні, здоров’я вже не те, тому самі не можуть ходити по книжки. Кажуть, що дуже вдячні бібліотекарці за цікаву літературу та добре слово.

 

Удячний жінці й молодий поет Василь Чубик. Свого часу саме Галина Юліанівна розгледіла в ньому справжній талант. Василь на її пропозицію надіслав свої вірші в районну газету, їх надрукували, й невдовзі хлопець уже був знаний як молодий поет. Його поезії помітила Марія Людкевич – керівник літстудії “Джерельце” і запросила відвідувати зібрання у Львові. Галина Юліанівна до того ж активно посприяла виходу першої збірки В. Чубика – пішла по селу, зібрала частину коштів в односельців, і книжечка “Світ душі моєї” побачила світ. Один із віршів Василь присвятив людині, яка першою повірила в нього:

 

Привітна усмішка і добрі-добрі очі,

І книга завжди на столі у Вас,

Які щасливі дні оті робочі,

А як мина в бібліотеці час.

                             (“Бібліотекарка”).

 

Незважаючи на очевидні успіхи у новій царині, жінка вирішила здобути спеціальну освіту і вступила до Самбірського училища культури, яке успішно закінчила, отримавши диплом із відзнакою! Перед вступом абітурієнтці довелось пройти зовнішнє оцінювання, на якому конкурентами Галини Юліанівни, котра закінчила школу тридцять років тому, були випускники, годні їй у діти. Зізнається –хвилювалась, не обійшлось і без кумедних випадків:

 

–Мені на прохідній кажуть: “Вибачте, але батьки не заходять”, –усміхається

жінка. –А коли дізнались, у чому річ, то інспектор навіть поаплодувала мені!

 

Зовнішнє оцінювання Галина Юліанівна пройшла успішно: сто сорок п’ять балів із двохсот можливих – достойний результат, а головне, дав змогу легко здолати прохідний бар’єр в училище.

 

Тепер уже дипломований спеціаліст, Галина Юліанівна Піхо продовжує працювати у бібліотеці і абсолютно переконана у важливості своєї професії:

 

– Навіть дехто з можновладців каже, що бібліотеки не потрібні, бо вистачає освітніх програм на телебаченні, радіо. Та вони дуже помиляються! Тепер люди повернулися до друкованого слова, мають у ньому потребу, адже знають, що книжка – скарб народу і її не варто занедбувати.

 

Уляна МАГАЛЯС