ВІД КНЯЖИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

або

ДЕВ'ЯТЬ СТОЛІТЬ БУТТЯ

Село Надиби засноване, ймовірно, близько 1125 року. Перша документальна згадка про нього датована 1446 роком. У шостому томі Словника географічного Королівства Польського і інших країв слов’янських” (1885), у статті про Надиби зазначено: “У 1446 році єпископ перемишльський Петро надав канонікам перемишльської капітули десятини в Надибах”.  

 

До 1939 р. землі в околицях с. Надиби перебували у власності польських магнатів, спочатку Стадницьких, а потім Тхорницьких. 

 

Герб Стадницьких
Герб Стадницьких
Герб Тхорницьких
Герб Тхорницьких

 

Згідно з матеріалами ревізії 1711 року в с. Надиби було 54 двори, серед яких 2 млини, корчма, ґуральня (спиртозавод) та церква. У ХVIII cт. для селян була встановлена 2-денна панщина. Однак, окрім неї мешканці села Надиби відбували: зажин-обжин, закос-обкос, заграб-обграб, молотили 60 снопів озимини, 70 снопів – ярини, пряли по одній штуці, ходили з панськими листами і т. п. До того ж в цей час спостерігалася заміна відробітків на грошову ренту, яку селяни не завжди могли сплачувати. Так відомо, що селах Воютичі та Надиби заборгованості селян за не сплачені в 1712 – 1713 рр. чинші та данини складали 1402 зл. 1 ґр. Власне так мешканці села працювали у фільварку магнатів Стадницьких. Є відомості, що у цьому фільварку було 8 голів робочої худоби (4 воли і 4 коні). Займалося місцеве населення і рибальством. В Надибах, у 1715 році зазначається 3 ставки й одна саджавка (водойма для розведення малька). Тоді одним із власників села був Леон Стадницький, який заснував тут хорошу хмелярню (броварню), на зразок чеських. 

 

 

Палац Тхорницьких
Палац Тхорницьких

 

У ХІХ ст. село належало магнатам Тхорницьким. Практично в самому центрі села, у 1891 році Тхорницькі збудували палац і заклали парк, в якому було чимало рідкісних у нашій місцевості дерев, зокрема, до сьогодні у вцілілій частині парку росте плакучий клен та тюльпанове дерево. Також вціліли деякі господарські будівлі, що належали до палацу. Після Другої світової війни у палаці була початкова школа. З 1998 року тут діє Спасо-Преображенський жіночий монастир сестер Студиток. Окрім цього, до 2008 року у приміщенні палацу проводилися богослужіння для надибської громади УГКЦ.

 

Станція НАДИБИ
Станція НАДИБИ

 

У 1872 р. біля села Надиби було прокладено колію Дністрянської залізниці, яка з'єднювала Хирів, Самбір, Дрогобич, Борислав та Стрий і була відгалуженням Першої угорсько-галицької залізниці. Тоді було облаштовано і залізничну станцію.

  

Була у ХІХ ст. у Надибах і єврейська громада. До сьогодні збереглася неподалік від панського палацу мурована синагога, щоправда вона зазнала деяких реконструкцій, оскільки зараз тут функціонує млин.

 

Синагога до реконструкції
Синагога до реконструкції

 

У 20-хх роках ХХ ст. в селі ще функціонувала ґуральня. Відомий письменник із Самбірщини Андрій Чайковський у книзі спогадів “Чорні рядки” зазначив, що це була єдина ґуральня в регіоні, яка вціліла після Першої світової війни. 

 

З часів Другої світової війни в Надибах збереглася братська  могила,  у  якій поховано  277 солдатів (з України, Росії, Білорусі, Литви та ін держав), що загинули вході воєнних дій в околиці Надиб та сусідніх сіл. У 1965 році на могилі створено меморіальний комплес.

 

Братська могила
Братська могила

 

Під час Другої світової війни надибські євреї були знищені. Після війни, у 1945–1947 рр. було виселено польське населеня, замість якого із українських етнічних земель, що належать Польщі до Надиб було депортовано 106 українських родин. 

 

У 1945 році Надиби були колективізовані – створено колгосп імені Дзержинського, через деякий час його  було  об’єднано  із   колгоспом   села Сусідовичі   та   перейменувано  на   колгосп  ім.  Шевченка. У радянські часи в центрі  села, біля Народного Дому було встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

 

Пам'ятник Тарасові ШЕВЧЕНКУ (до реставрації)
Пам'ятник Тарасові ШЕВЧЕНКУ (до реставрації)

 

1949 рік ознаменувався відкриттям, у прибудові Народного дому, бібліотеки, фонд якої у 1951 році налічував 1106 книг.

 

У 1951 році продовжилась депортація польського населення. Тоді з Надиб було виселено практично усіх поляків.

 

В 1970 році у  Надибській школі  вчителем біології, географії та природи напротязі трьох місяців працював відомий український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників Української Гельсінської спілки – Іван Андрійович Гель (1937–2011).

 

У 1989 році було відкрито Успенську церкву – архітектурну пам'ятку національного значення збудовану ще у 1538 р. У 1991 році – церкву зовні обвели фундаментом, а згодом розібрали.

 

Церква Св. Дмитрія (1991-1997)
Церква Св. Дмитрія (1991-1997)
Церква Успіння (2005-2008)
Церква Успіння (2005-2008)

 

8 листопада 1997 року, на місті Успенської церкви було урочисто відкрито і освячено нову святиню – церкву Св. Дмитрія.

 

28 серпня 2008 було відкрито і осв'ячену збудовану громадою УГКЦ Успенську церкву.

 

У 2012 році було розпочато капітальний ремонт Народного дому, який через нестачу було припинено.

 


 

2013 рік ознаменувався побудовою нової дзвіниці біля Церкви Св. Дмитрія.

 

А весною 2017 року було завершено ремонт Народного дому.

 

21 листопада 2017 року Надиби увійшли до складу Воютицької об'єднаної територіальної громади Самбірського району.