ЦЕРКВА УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Церква Успіння 1968 р.

(фото Володимира Ольхом'яка)

 

Перша святиня в селі Надиби – церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вона була зведена ще в княжі часи іотримала від галицьких князів чверть землі. Шематизми 1930-х рр. датують церкву Успіння 1538 або 1564 р. Але, згідно з дослідженнями М. Драгана, церкву збудували у 1732 р. (інвентар 1830 року подає дату – 1747 рік). На одвірку було зазначено дату 1791 р., мабуть, направи. Однак у матеріалах ревізії 1711 року, в переліку надибських господарств зазначається попівське. До того ж, у шостому томі “Словника географічного Королівства польського та інших країв слов’янських” (1880 р.): сказано, що “в церкві цій було багато візитаторських записок з 1732 року, а також старочитне рукописне Євангеліє та Мінея”. 

 

Схема плану і фасаду

(Із книги "Народна архітектура українських Карпат")

 

Отже, якщо у 1732 р. у церкві відбулася візитація і задовго до неї в селі проживав піп, логічним буде висновок, що церкву Успіння зведено у 1538 або 1564 р. Буря 1869 року завалила верхи і відремонтована будівля отримала високі двосхилі дахи. По другій світовій війні церква стояла зачиненою. У 1982 р. святиню відремонтували. Після відкриття у 1989 році громада спершу відновила, а пізніше розібрала святиню з метою перевезення до Музею народної архітектури та побуту у Львові, де її мали відновити і відреставрувати.

 

Церква Успіння 1983 р.

(фото із "Пам'яток містобудування і архітектури УРСР")

 

Церква Успіння була дерев'яною, тризрубною та безверхою і складалася з квадратного в плані центрального зрубу, до якого примикали із заходу – значно менший прямокутний бабинець, розташований широкою стороною перпендикулярно головній осі споруди, зі сходу – гранний п’ятистінний зруб. Всі зруби були накриті стрімко піднятими двосхилими дахами, які створювали щипці на західному і східному фасадах центрального обсягу і трикутний фронтон на західному фасаді бабинця. Гребінь центральної покрівлі завершувала восьмигранна шатрова главка на глухій вісімці. Зруби були оточені вузьким піддашшям на випусках вінців. Пам'ятка вирізнялася мініатюрними розмірами. За розмірами Центральний об'єм удвічі перевищував бічні зруби. В інтер’єрі внутрішній простір було розкрито глибинно. Всі зруби маюли плоске стельове перекриття. Хори були розміщені біля західної стіни центрального зрубу, сполученого з бабинцем аркою-вирізом. Зважаючи на крихітні розміри, та своєрідний ритм горизонтальних членувань пам’ятку можна було віднести до рідкісних творів народної архітектури галицької школи.

 

Церква Успіння 1989 р.

 

Рішення розібрати Успенську церкву для селян було вимушеним, оскільки святиня почала завалюватись – шиферне перекриття, яким у 1982 р. замінили гонтове було для храму заважким. У скрутні 90-ті громада власними силами відремонтувати церкву не могла, а все що змогла держава у відношенні до історичної пам’ятки національного значення – заборонити розбирати. Та, навіть, якщо б все ж таки Успенську церкву відремонтували, то значна частина бажаючих почути Боже слово у храм просто б не вмістилася. Тому єдине, що залишалося – зводити новий храм.